Голодомор 1932- 1933 рр. Людський вимір трагедії

17 листопада на кафедрі психології та філософії було проведено доценткою  Павлюк О. І. виховний захід до вшанування пам'яті жертв Голодомору для студентів 2 курсу спеціальності «Медична психологія».Учасники заходу згадали історичні передумови геноциду. Голод 1932 – 1933 рр. був в СРСР забороненою темою. Керівники державної партії наважилися розповісти на ХХ з’їзді КПРС (1956 р.) про сталінський терор, спрямований передусім проти компартійнорадянської номенклатури та інтелігенції, але приховували до останньої можливості терор голодом у колективізованому селі. Лише після того, як українська діаспора домоглася створення в Конгресі США тимчасової комісії з розслідування подій 1932 – 1933 рр. в Україні, сталінське табу на згадування голоду було скасоване.

Комісія Конгресу США назвала голод 1932 – 1933 рр. в Україні геноцидом. Але це визначення базувалося не на документах, а на суб’єктивних судженнях свідків Голодомору. Крім того, ця комісія покликана була встановити факти (з чим вона блискуче справилася), а не давати їм правову оцінку. Тому після завершення її роботи українські організації Північної Америки вирішили звернутися до юристів. З ініціативи Світового конгресу вільних українців була створена Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932 – 1933 рр. в Україні під керівництвом проф. Джейкоба Сандберга. Представники північноамериканської діаспори звернулися до найбільш визначних правознавців, громадський і науковий статус яких служив в очах світової громадськості достатньою підставою об’єктивності їх суджень.

У листопаді 1989 р. комісія Дж.Сандберга опублікувала свій вердикт. Безпосередньою причиною масового голоду в Україні вона назвала надмірні хлібозаготівлі, а його передумовами – примусову колективізацію, розкуркулювання і прагнення центрального уряду дати відсіч "традиційному українському націоналізму". Отже, юристи побачили в Голодоморі не тільки прагнення Кремля за допомогою терору голодом нав’язати селянству невластивий йому спосіб життя, але й виокремили в терорі національну складову. Голодомор в Україні був кваліфікований більшістю її членів як геноцид.

Здавалося, що після здобуття незалежності проблема Голодомору цілком перейде у підпорядкування істориків. Справді, історики почали вивчати її системно й різнобічно. Але ця проблема стала популярною й на політичній арені. Кожна з протиборствуючих сторін вилучала з наукових праць про голод 1932 – 1933 рр. потрібні факти, ігноруючи зміст у цілому. Жодна з них не спромоглася переконати іншу у своїй правоті, тому що нікого не цікавила істина. А результат змагань між політиками всіх напрямів та науковцями неважко було передбачити. Перші повсякчасно користувалися засобами масової інформації, формуючи громадську думку, а голос других не доходив до суспільства, затухаючи у мізерних тиражах книг і брошур.