Головна‎ > ‎Новини‎ > ‎

Психологічні наслідки трансгенераційних травм поколінь. На прикладі Голодомору в Україні

опубліковано 21 груд. 2020 р., 03:01 Кафедра психології та філософії ‎(Підрозділ БДМУ, Чернівці)‎

  17 грудня доцентка кафедри психології та філософії Олеся Павлюк провела науковий семінар на тему «Психологічні наслідки трансгенераційних травм поколінь (на прикладі Голодомору в Україні)» для студентів 2 курсу спеціальності «Медична психологія».

У світовій науці фізіологічні наслідки тривалого голодування вивчено достатньою мірою,  а от психологічних і соціально-психологічних досліджень недостатньо. Комплексні соціально-психологічні дослідження наслідків голодування, зокрема Голодомору-геноциду української нації, у світовій науці активізувалися протягом останніх двадцяти років.

Голодомор як геноцид українського народу був одночасно і колективною і  трансгенераційною травмою. Тобто суспільство отримало психічну травму внаслідок злочинних дій радянської влади, яка морила голодом українське селянство і через замовчування цих жахіть і неможливість відреагувати відбувається передача емоційного болю, фізичних і соціальних переживань нащадкам, так звана, міжпоколінна передача.

Механізм полягає у тому, що представники травмованої групи, що залишилися в живих, та їх нащадки відчувають потребу емоційного відреагування, що є умовою зцілення. Якщо суспільству не вдається впоратися з травматичним досвідом, і заходи подолання травми недостатні або відсутні, колективна травма ускладнюється, її дія стає більш опосередкованою, прихованою. Вона не зцілюється повністю і її наслідки можуть існувати протягом тривалого часу. Якщо група позбавлена можливості опрацьовувати травму, якщо люди не можуть відкрито висловлювати почуття з приводу трагічних подій, оплакувати загиблих, сумувати, травма делегується нащадкам, які переживають її як свою, навіть якщо вони не були безпосередніми об’єктами травматизації. Відбувається трансгенераційна передача травми з усіма наслідками, що з цього випливають. Нове покоління відчуває потребу щось з цим зробити, наприклад — сумувати замість своїх предків, або мстити за них, відновлюючи потоптану справедливість.

Зараз з’ясувалося, що звички і переконання, які колись були симптомами посттравматичного розладу, механізмами психологічного захисту та стратегіями вижити в умовах тоталітарного режиму – сьогодні мають відлуння у повсякденному житті українців.

Одним із діагностичних критеріїв посттравматичного стресового розладу є уникання. Людина уникає будь-яких спогадів, пов’язаних з ситуацією травми і, водночас, має інтрузії – спогади, сни, видіння – в яких ця заборонена пам'ять втручається у повсякденне життя. І водночас це є природній механізм зцілення. Мозок змушує людину згадувати травмуючу подію, щоб інтегрувати травматичну пам’ять, зробити висновки та жити далі.

Учасники заходу наголосили на тому, що у дослідженнях чітко простежується, якщо люди мали травмуючі історії у родині і не говорили про них, то психологічні наслідки травми більші, ніж у тих, хто ці історії переповідав.

Студенти спеціальності «Медична психологія» звернули увагу на існуванні певної відмінності між жителями сходу і заходу України.

На сході уникання розмов про Голодомор було не лише одним з нейробіологічних механізмів захисту психіки очевидців, яке як стратегія передалося нащадкам, але й страхом перед радянською владою, яка могла через згадки про Голодомор навіть ув’язнити когось із родини.

На заході України немає уникання і про Голодомор говорили, по-перше, через відсутність особистих переживань, по-друге, через специфіку культурного середовища.

Доц. Олеся Павлюк розповіла як проявляється травма поколінь на побутовому рівні і зауважила, що одним з проявів може бути блокування емоцій, уникання розмов і спогадів. Дистанціювання від приурочених до роковин заходів, запалювання свічок і оплакування.

Студентам брали активну участь і підготували доповіді:

-       Олександра Проніна підготувала інформаційне повідомлення про історичні факти підтвердження геноциду та людський вимір трагедії.

-       Юліанна Дарій розглянула дискусійне питання чи варто суспільству зациклюватись на трагедіях. Учасники заходу дійшли висновку, що неплаканий травматичний досвід призводить до дезінтеграції самоусвідомлення і вливає на адекватне сприйняття реальності наступними поколіннями, тому що цілковито визначається неусвідомленими афектами травми минулого. Якщо оплакати трагедію заборонено, то виникає амнезія і водночас непояснима і тотальна тривога. Пам'ять зникає, але страх залишається. Єдиний вихід - не уникати чи заперечувати, а відреагувати: оплакати, попрощатись, згадати предків, опрацювати втрату ігоре. 

-       Ілона Куземко виступила про психологічні наслідки Голодомору у житті українців. Вони проявляються у поведінці і когнітивних установках:"Діти завжди мають бути добре нагодованими", "Не варто народжувати дітей більше, ніж можеш прогодувати", "Нікому не можна довіряти, особливо владі", "Кращої долі потрібно шукати в інших країнах", "Крадіжка - це погано, але якщо у держави чи на роботі, то допустимо". 

Також психологічні наслідки Голодомору проявляються у світогляді і переконаннях, які провокувалися травматичними подіями і передавалися з покоління в покоління. До прикладу: «Якщо дитина худа, то, напевне, вона погано почувається або хвора – її треба краще годувати», «Якщо почуваєшся втомленим, слабким або маєш запаморочення – це тривожні симптоми, які потребують ретельного обстеження», «Худнути та сидіти на дієті є неправильним і небезпечним», «Хліб та інші залишки їжі не можна викидати», «Треба робити заготівлі та консервації, в домі завжди має бути запас їжі».

Також є й інші переконання: «Не варто йти проти влади, рішень тих, хто вищий за тебе в службовій ієрархії», «Не варто висловлювати свою думку, якщо вона може бути не схвалена більшістю», «Не варто занадто радіти життю, краще ділитись з іншими негараздами, ніж радостями».

Власне, будь-що, що вибивалося з загальної картини та мало бодай натяк на супротив владі привертало увагу і могло наразити на негаразди. А вища якість життя могла спровокувати те, що позаздрять, прийдуть, відберуть, з’їдять, тобто розкуркулять.

                                  
 
 


Comments